A2A в Індії. Дев’ять рішень, з яких складається UPI

Кожна система платежів з рахунку на рахунок, від бразильського Pix до польського BLIK, так чи інакше відповідає на ті самі дев’ять питань: хто нею володіє, кого пускають усередину, хто платить, хто відповідає за збій, як дані операції потрапляють до каси, що змушує бізнес приєднатися, з ким вона сумісна, що працює поверх переказу і як держава розігріває попит. Індія відповіла на кожне по-своєму і отримала найбільшу у світі систему миттєвих платежів. Розбираємо ці рішення по черзі — разом із ціною, яку за кожне довелося заплатити, і питанням, яке воно ставить перед Україною.

NB: Цей текст відкриває аналітичний цикл ЄМА про десять A2A-систем і задає рамку, за якою ми розбиратимемо решту кейсів. Суми в євро наведено округлено, з розрахунку 100 рупій за євро.

Масштаб, про який ідеться

Як читати: UPI — це насамперед система щоденної дрібної покупки. Велика частка переказів між людьми за сумою (71%) і дрібний чек у магазинах пояснюють, чому ключовим питанням для неї стала не швидкість, а вартість кожної операції.

Дев’ять розвилок коротко

1. Хто засновує і володіє

Оператор UPI — не центральний банк і не державна компанія, а National Payments Corporation of India (NPCI). Її в грудні 2008 року заснували Резервний банк Індії та Асоціація банків Індії, а власниками стали самі банки: десять засновників, серед яких — два іноземні, Citibank і HSBC. Юридично це неприбуткова компанія за статтею 8 закону про компанії, тож прибуток не є її метою за статутом.

Така конструкція була задумана заздалегідь. Ще в програмному документі Резервного банку на 2005–2008 роки йшлося про окрему структуру для роздрібних платежів, бажано у власності банків. Правову основу дав закон парламенту 2007 року про платіжні й розрахункові системи. Далі — довга дорога: концепцію UPI сформували у 2012 році, пілот із 21 банком запустив особисто голова Резервного банку 11 квітня 2016 року, публічний старт відбувся 25 серпня того ж року.

Розподіл ролей стабільний: правила пише оператор своїми циркулярами, регулятор наглядає, встановлює рамкові вимоги й делегує. Показовий приклад — квітень 2025 року, коли Резервний банк передав NPCI право самостійно встановлювати ліміти операцій, а банкам дозволив лише знижувати їх. Окремі напрями оператор виніс у чотири дочірні компанії: міжнародну експансію, платежі за рахунками, державний застосунок і технологічні розробки.

Ціна рішення: Від закону до пілота минуло вісім років, від створення оператора — сім. Колективне узгодження між банками повільне, зате відповідальність розподілена, а оператор не мусить показувати прибуток.

Питання для України: Хто має володіти інфраструктурою миттєвих платежів в Україні і чи може ринковий оператор співіснувати з НБУ як регулятором і власником СЕП?

2. Хто може бути учасником

Індійська модель розводить учасників за одним критерієм: чи торкаються вони грошей клієнта.

Як читати: Технологічна компанія входить у платежі без фінансової ліцензії — але тільки через банк-партнера. Цей банк (у термінах NPCI — банк-спонсор) дає застосунку технічний доступ до системи, видає адреси користувачів і відповідає за застосунок перед оператором: за перевірки, моніторинг операцій, скарги. Від самого застосунку вимагають реєстрації компанії, досвіду у фінансових послугах і дотримання вимог до кіберстійкості, ідентифікації клієнтів і захисту даних.

Агрегатор стоїть з іншого боку — біля торговця. Він приймає платежі, звіряє їх із замовленнями, обробляє повернення і перераховує виручку, за замовчуванням через два робочі дні. Оскільки весь цей час у нього на руках чужі гроші, закон вимагає тримати їх на рахунку умовного зберігання: вони не входять до майна агрегатора, на них не можна звернути стягнення за його боргами, а при банкрутстві торговець не стає в чергу кредиторів.

Окремо стоїть обмін фінансовими даними. Оператор обміну фіксує згоду клієнта і переносить зашифровані дані від банку до того, хто їх запитав, — кредитора, страховика, інвестплатформи. Сам він даних не розшифровує і будь-якою іншою діяльністю займатися не може. Це свідомий захист від конфлікту інтересів: той, хто кредитує, не повинен водночас бути трубою для даних. Відмінність від європейського провайдера інформації про рахунок принципова: той дані отримує й будує на них власний продукт.

Ціна рішення: Відкрита модель із низьким бар’єром дала найвищу концентрацію серед систем нашої вибірки. У травні 2026 року PhonePe і Google Pay разом мали 79% ринку, а з Paytm трійка лідерів у березні контролювала понад дев’ять десятих. Жоден із лідерів — не банк. Обмеження частки ринку в 30%, записане в правилах NPCI, досі не застосоване: строк його запровадження кілька разів переносили.

Питання для України: Чи потрібна небанківському застосунку в Україні окрема ліцензія, щоб ініціювати A2A-платежі, чи достатньо відповідальності банку-партнера — і як тоді запобігти концентрації?

3. Хто платить за операцію

Відповідь «ніхто» правдива лише для одного сценарію. UPI — не одна платіжна схема, а, у термінах наглядової рамки Євросистеми, платіжний устрій (payment arrangement): спільний шар ініціювання, через який проходять різні платіжні засоби з різною економікою.

Як читати: Плата за рахунковий платіж залежить не від розміру торговця, а від того, чи є між ним і його банком посередник. Агрегатор не є частиною платіжної системи, тож заборона на нього не поширюється. Через гаманці проходить менше 0,1% операцій, а от кредитні картки на UPI ростуть: банки торговців повідомили про застосування плати з червня 2026 року.

Дев’ять із десяти торговців не платять нічого. За даними галузевої асоціації небанківських платіжних компаній, цифрові платежі приймають близько 60 млн торговців, і приблизно 54 млн із них — дрібні, з річним оборотом до ≈20 тис. €. Їм агрегатор не потрібен: одна точка, немає замовлень і повернень. Інтернет-магазин без агрегатора обійтися не може, бо кожен платіж треба прив’язати до замовлення й уміти повернути.

Як читати: Усі ставки — без податку. Від обороту близько 50 тис. € на місяць агрегатори погоджують 1,5–1,75%.

Нуль у межах системи має свою ціну. Робота UPI, за оцінками галузі й експертів, коштує близько 2 млрд € на рік. Держава компенсує банкам, що обслуговують дрібних торговців, 0,15% від операцій до ≈20 €. Агрегатори й застосунки цієї компенсації не отримують.

Як читати: Галузева асоціація в березні 2025 року писала прем’єр-міністрові, що дотація покриває лише 15–20% від оцінних ≈1 млрд € річної вартості. За ширшою оцінкою у ≈2 млрд € частка ще менша. Парламентський комітет із фінансів рекомендував шукати самоокупнішу модель.

Застосунки за операцію не отримують нічого, тому заробляють поруч із нею: на кредитах, страхуванні, інвестиціях, купівлі золота, рекламі та тих засобах, де плата існує. Платіж для них — канал залучення і джерело даних про витрати клієнта. Така модель працює лише для гравців із великим суміжним бізнесом, і саме це уряд офіційно визнає напругою для менших провайдерів.

Ціна рішення: Нульова ставка тримається на бюджеті, який щороку переглядають, і на суміжних бізнесах кількох великих компаній. Банки за рахункові платежі доходу не мають: у їхній квартальній звітності його навіть не виділяють окремим рядком.

Питання для України: Хто і за що платитиме за A2A-платежі в Україні, якщо бюджетної дотації не передбачено, — і чи є нульова ставка метою політики, чи лише одним із варіантів?

4. Хто відповідає, коли щось іде не так

Скарги в UPI обробляють промислово: у першому кварталі 2026 року їх було понад 1,2 млн на місяць, тобто близько п’яти на сто тисяч операцій. Приблизно 60% мають одну підставу — гроші списано з рахунку платника, але не зараховано отримувачу. Для таких спорів NPCI ще у 2020 році запустила єдину автоматизовану платформу, інтегровану з власним клірингом; вона передбачає штрафи учасникам за затримку і компенсацію клієнтові.

Як читати: Процедура побудована за картковою логікою, але арбітром виступає сам оператор, який пише правила. Клієнт іде іншим шляхом: застосунок, банк-партнер застосунку, власний банк, NPCI, далі — омбудсмен. Про несанкціоновану операцію треба повідомити за три робочі дні, щоб мати нульову відповідальність. Повний цикл займає від 30 до 90 днів.

Якість учасників оператор контролює прозорістю. Технічні відмови — ті, що сталися через інфраструктуру, а не через неправильний PIN чи брак коштів, — становлять 0,3–0,5% операцій, і NPCI публікує їх по кожному банку окремо. Серед банків отримувачів розкид — від 0,03% до 0,48%, серед банків платників — від 0,13% до майже 1%. Коли банк не заробляє на операції, цінового стимулу до якості немає, і його замінює публічне порівняння.

Після двох значних збоїв 2025 року оператор діяв адміністративно. Циркуляр від 26 квітня 2025 року скоротив обов’язковий час відповіді учасників: для платежу — з 30 до 10–15 секунд, для перевірки адреси — з 15 до 10. Службові запити в пікові години обмежили, а перевірку залишку — 50 разами на добу для одного користувача. З 1 квітня 2026 року Резервний банк вимагає двох факторів автентифікації з різних категорій, причому один має бути динамічним; пара «постійний PIN плюс прив’язаний телефон» цього вже не забезпечує.

Ціна рішення: Перевірка залишку за природою — доступ до інформації про рахунок. У Європі це ліцензована послуга, в Індії — безкоштовна функція застосунку. Коли таких запитів стало забагато, регулювати їх довелося не тарифом і не ліцензією, а лімітом кількості.

Питання для України: Чи варто українським A2A-правилам із самого початку передбачити публічну статистику технічних відмов по кожному банку і ліміти на службові запити?

5. Як дані операції потрапляють до каси

Щоб заплатити, покупцю не потрібні реквізити продавця. Замість номера рахунку в UPI використовують віртуальну платіжну адресу на кшталт shop@hdfcbank або 9876543210@ybl. Права частина лише нагадує домен: це позначка банку-партнера застосунку, за якою комутатор NPCI знає, у кого питати, до якого рахунку прив’язана адреса. Самі номери рахунків сторони одна одній не показують.

Схема: хто з ким обмінюється повідомленнями під час платежу

Порядок кроків жорсткий. Спочатку система з’ясовує, чи існує отримувач і як його звати, і показує це ім’я покупцю ще до введення PIN. Лише потім банк платника перевіряє PIN і списує гроші, після чого банк отримувача зараховує їх. PIN не бачить ніхто, крім банку платника: застосунок шифрує його у спільній бібліотеці. Банки розраховуються між собою пізніше, нетто-позиціями в системі центрального банку.

Як читати: Робочий принцип: спосіб підходить для каналу, якщо разом з адресою передає суму й номер замовлення. Статичний код цього не робить, тож продавці покладаються на SMS чи звукові колонки й ризикують отримати підроблений скріншот. На кожен платіжний термінал у країні припадає 60 QR-кодів: 678 млн проти 11,2 млн.

Регулятор зробив виклик застосунку обов’язковим не випадково. У сценарії «запит на оплату» покупець чотири рази перемикається між застосунком магазину, сповіщенням і платіжним застосунком, і на кожному кроці може кинути покупку. Виклик відкриває платіжний застосунок уже із заповненими даними, і, за галузевими даними, конверсія зростає до 15%. Ще одна норма стосується вибору: коли магазин викликає оплату, специфікація зобов’язує показати покупцеві всі платіжні застосунки, у яких він зареєстрований.

Для тих, у кого немає смартфона, з 2022 року працює UPI 123PAY з чотирма способами: голосове меню, пропущений дзвінок із передзвоном системи, застосунок для кнопкового телефона і передача даних звуком поза чутним діапазоном. Ліміт — ≈100 € на операцію, один рахунок одночасно, динамічні коди недоступні, а для звукового способу продавцю потрібен динамік.

Питання для України: Які способи передачі даних мають бути обов’язковими в українських A2A-стандартах для каси і для онлайну — і чи варто закріпити право покупця обирати застосунок на рівні специфікації?

6. Що змушує бізнес приєднатися

Головний важіль приєднання в Індії — податковий, а не платіжний. Стаття 269SU закону про податок на доходи зобов’язала підприємства з оборотом понад ≈5 млн € обладнати приміщення засобами приймання тих електронних способів оплати, які визначить податкова служба, і не відмовляти покупцю, що хоче заплатити саме так. Санкція — ≈50 € за кожен день невиконання.

Як читати: Заборона плати трималася на перехресному посиланні: платіжний закон забороняв плату за способи, які приписав податковий. Обов’язок стосувався лише великого бізнесу, а заборона — всіх торговців, бо прив’язана до способу оплати. Конструкція замкнулася в липні 2025 року, коли торговці в Бенгалуру отримали вимоги щодо податку на товари й послуги, сформовані за їхніми надходженнями через UPI.

У серпні 2026 року посилання розірвали. Поправку до статті 10A парламент ухвалив 10 серпня, президентка підписала її 17 серпня: тепер перелік захищених від плати способів визначає уряд своїм повідомленням. Рішення про можливу плату ухвалюватиме керівний комітет UPI під головуванням NPCI. Міністерка фінансів заявила, що для споживачів, переказів між людьми і дрібних торговців плата не з’явиться.

Як читати: Прихильники називають UPI дешевою дебетовою інфраструктурою, за яку авіакомпанії, маркетплейси й служби доставки цілком можуть платити. Опоненти вважають будь-яку плату кроком назад для поширення. Остаточної моделі поки немає.

Ціна рішення: Держава швидко забезпечила приймання, але прив’язала платіжну політику до фіскальної, а платіжні дані стали джерелом податкових вимог. Це чутлива тема для бізнесу, який саме й мав стати головним прихильником системи.

Питання для України: Чи доцільно в Україні стимулювати приймання A2A через податкові інструменти, і де межа між платіжними даними та фіскальним контролем?

7. З ким це сумісне

Усередині країни сумісність обов’язкова і забезпечена технічно: всі банки й застосунки працюють через єдиний комутатор, тож будь-який застосунок платить будь-якому отримувачу. Поверх цього Індія закріпила кілька норм, які захищають клієнта від прив’язки до одного гравця. Окрім згаданого обов’язкового вибору застосунку, клієнт може перенести свої доручення на регулярні платежі з одного застосунку до іншого — раз на дев’яносто днів. Гаманці отримали окремі правила сумісності з UPI.

За кордоном Індія обрала нетиповий шлях. Замість з’єднувати свою систему з чужими, NPCI через дочірню NPCI International Payments пропонує іншим країнам впровадити саму архітектуру. Експортується конструкція, а не лише можливість платити індійським застосунком за кордоном.

Питання для України: Що важливіше для України — сумісність із європейськими A2A-рішеннями чи внутрішні норми, які не дають великим гравцям закрити ринок?

8. Що працює поверх переказу

Оскільки UPI — устрій, а не одна схема, на ньому вибудували цілу продуктову лінійку.

Як читати: Кредитна лінія — найпросунутіша конструкція кредиту на платіжній рейці в нашій вибірці. Клієнт знаходить свої кредитні лінії за номером телефону, прив’язка пристрою і встановлення PIN вважаються згодою, вхідні перекази на такий ідентифікатор автоматично гасять борг, зняття готівки заборонене, для окремих категорій торговців діють обмеження.

Саме ця продуктова гнучкість пояснює, що UPI зробила з картковим ринком. За даними звіту Резервного банку за друге півріччя 2025 року, система витіснила не картку взагалі, а дебетову.

Як читати: Дебетових карток на руках при цьому понад мільярд проти 111 млн кредитних, але регулятор описує їх як засіб зняття готівки й базових операцій. Кредитна картка вистояла завдяки тому, чого немає в рахунковому платежі: кредиту, винагородам і розвиненим картковим правилам оскарження. Зрушення видно й у структурі ринку: частка державних банків у дебетових картках за чотири роки впала з 67,9% до 63,1%, і регулятор прямо називає причиною конкуренцію з UPI. У кредитних картках натомість зросла частка приватних банків — до 70,8%.

Питання для України: Який продукт поверх A2A може бути першим в Україні — регулярні платежі, кредит на рейці чи делеговані платежі — і хто має задати для нього правила?

9. Що зроблено для попиту

Держава просувала систему не лише примусом. У грудні 2016 року уряд запустив власний застосунок BHIM для популяризації системи. Протокол від початку показує ім’я отримувача до підтвердження, що знижує страх помилитися. Для людей без смартфона є 123PAY, для скарг — помічник UPI HELP.

Як читати: Торговців питали про перехід на цифрові платежі загалом, тож порівнювали з готівкою, а не з картками.

Питання для України: Що в Україні зможе стати аналогом цього попиту — державний застосунок, стандарт перевірки отримувача чи нульова вартість для дрібного бізнесу?

Чого не видно в європейській рамці

У 2020 році робоча група Ради з роздрібних платежів при ЄЦБ склала рамку сумісності для платежів з рахунку в торговій точці. Вона класифікує операції за трьома питаннями: хто подає дані — продавець чи покупець; у відкритому вигляді чи токеном; чи передано все потрібне на першому кроці. З цього виходять чотири випадки, і UPI покриває всі чотири — зокрема завдяки запиту на оплату, де операцію ініціює отримувач.

Цінніше інше: чого в цій класифікації немає. Вона не описує обов’язковий вибір застосунку, бо вважає його питанням конкуренції, а не регулювання. Вона не знає устрою над кількома платіжними засобами, бо розглядає лише миттєвий переказ. Вона припускає смартфон і з’єднання, тож не бачить голосового меню чи передачі звуком. І в ній немає ролі того, кому делеговано право платити. Отже, європейська таксономія добре показує, чого в неєвропейській системі бракує, але не показує, що в ній є понад це.

Дев’ять питань для України

Індійський досвід не можна скопіювати цілком: масштабування через друковані коди спиралося на відсутність розвиненої карткової мережі, а нульова ставка — на бюджет у сотні мільйонів євро на рік. Але його можна використати як перелік рішень, які доведеться ухвалити й нам. Наступні матеріали циклу розглянуть ті самі дев’ять розвилок для інших систем, щоб порівняння було предметним.

Історію одного платежу в UPI і те, хто насправді оплачує «безкоштовну» систему, ми розповіли в окремому матеріалі для PaySpace Magazine: «UPI: нуль, який хтось оплачує» [посилання].

Матеріал підготовлено на основі аналітичного досьє ЄМА «Індія: UPI» (вересень 2026). Джерела даних: NPCI, Резервний банк Індії, Міністерство фінансів Індії, ACI Worldwide, прейскуранти платіжних агрегаторів.

Олександр Карпов, директор Асоціації ЄМА