Чотири гривні за інкасацію

Розслідування: хто насправді заплатить за здешевлення карткових платежів — і чому арифметика реформи не сходиться на рівні кав’ярні

Від редакції ЄМА. Четвертий і останній експромт із серії. Тут ми уявили матеріал ділового видання, яке пише про ринки: не про євроінтеграцію і не про процедуру, а про гроші. Хто скільки втрачає, хто скільки отримує, і чому цифри в публічних обіцянках не збігаються з цифрами в тарифах.

Фактаж наш власний: вимірювання центральних банків шести країн, прейскуранти платіжних провайдерів, дані НБУ, стенограма галузевої панелі з еквайрингу, макромодель на замовлення Європейської Бізнес Асоціації. Ми зацікавлена сторона і цього не приховуємо – тому кожну цифру нижче можна перевірити за названим джерелом.

Почнімо з найпростішого розрахунку в цій історії.

Ви знімаєте у банкоматі дві тисячі гривень. Банкомат належить не вашому банку. За цю операцію банк, який видав вам картку, платить банку – власнику банкомата міжбанківську комісію: саме з неї той покриває утримання пристрою. Законопроєкт, розроблений Національним банком, встановлює для таких операцій граничну ставку 0,2%.

Дві тисячі гривень помножити на 0,2% це чотири гривні.

За ці чотири гривні власник банкомата має утримувати сам пристрій, платити за електрику й зв’язок, за інкасаторську машину з екіпажем, за охорону, за страхування готівки в касеті. У прифронтових районах ще й за ризик.

Ви коли-небудь бачили, як інкасаторська бригада виїжджає за чотири гривні?

Європейський Регламент 2015/751, з якого списують український проєкт, зняття готівки з-під граничних ставок виводить прямо – стаття 1(3). Разом із корпоративними картками й операціями тристоронніх платіжних систем. В українському проєкті цього винятку немає.

Це не єдине місце, де арифметика не сходиться. Далі – по порядку.

1. ТРИ ЧАСТИНИ ОДНІЄЇ ЦИФРИ

Торговець платить банку єдину суму за приймання картки – плату за еквайринг, або MDR. За даними Національного банку за перший квартал 2026 року, середня по ринку 1,248%.

Усередині неї три частини:

Міжбанківська комісія – іде банку, який видав картку покупцю. Сьогодні в середньому 0,678%. Із цих грошей фінансується емісійна частина системи: безкоштовне обслуговування рахунку і картки, перекази, кешбек, антифрод, цілодобова підтримка, перевипуск загубленої картки.

Комісія платіжної системи – за користування мережею.

Маржа банку торговця – залишається еквайру.

Реформа обмежує одну з цих трьох. Дві інші не регульовані ніде у світі: ані в ЄС, ані в Австралії, ані в США жодна юрисдикція не встановила стелі на комісії платіжних систем чи на маржу еквайра.

Але й трьох частин мало. Поза MDR є четвертий шар – фіксовані витрати, які не залежать від обороту взагалі: оренда терміналу, платіжний шлюз для інтернет-магазину, сертифікація безпеки, мінімальна місячна плата, плата за виписки й налаштування, обробка спірних операцій.

Саме цей шар і руйнує всю логіку дискусії про відсотки. Бо відсоток нараховується на оборот, а фіксована плата — ні.

2. ЧОМУ «СЕРЕДНІЙ MDR» МАЙЖЕ НІЧОГО НЕ КАЖЕ

Ми звели прейскуранти в єдиний вимір – відсоток від карткового обороту. Відсоткові ставки взято напряму, фіксовані місячні плати поділено на оборот, плати за операцію перераховано через середній чек. Промо-умови виключені.

Візьмімо західноєвропейського торговця в країні, де граничні ставки діють десять років і становлять 0,2%.

Подивіться на перший і останній рядки. Кав’ярня з оборотом €2 000 платить за приймання карток 4,05% – у шість-сім разів більше за мережу з оборотом €200 000, яка платить 0,61%. І це в юрисдикції, де міжбанківська комісія для обох однакова і становить 0,2%.

Різницю створює не відсоток. Її створює фіксована частина: €47 на місяць при обороті €2 000 – це 2,35% зверху; при обороті €200 000 – 0,02%. Регулювання міжбанківської комісії цієї частини не торкається взагалі.

Тепер Україна. Середній MDR 1,248%, ринкова вилка приблизно від 1,0% до 2,0%, оренда терміналу 200–400 гривень на місяць і часто відсутня.

Український середній MDR вищий за конкурентні польські 0,5–0,8%. Ховати це немає сенсу.

Але подивіться на розмах. У Європі відстань між найкращими і найгіршими умовами для малого торговця – майже вчетверо. В Україні – удвічі. Український малий торговець на стандартних умовах платить менше, ніж європейський малий торговець на стандартних умовах, хоча міжбанківська комісія в нього втричі вища.

Причина одна: в Україні майже немає європейського набору фіксованих плат. Немає обов’язкової оренди терміналу, окремої плати за сертифікацію, мінімальної місячної суми, плати за виписки, штрафів за дострокове розірвання.

Це і є справжня конкурентна перевага українського ринку – не низький відсоток, а відсутність цього набору. І зникає вона першою, коли доходність відсоткової частини падає: найпростіший спосіб компенсувати — почати брати те, чого раніше не брали.

3. СКІЛЬКИ ДІЙДЕ ДО КАВ’ЯРНІ

Тепер порахуємо ефект реформи для конкретного бізнесу.

Кав’ярня, оборот 25 тисяч гривень на місяць. Міжбанківська комісія падає з 0,678% до 0,2% – на 0,478 відсоткового пункту.

Скільки з цього побачить сам торговець? Тут потрібен коефіцієнт передачі, і його вимірювали центральні банки.

Італія – дослідження Банку Італії, побудоване на даних вибірки банків: близько 17%. Португалія – за даними Банку Португалії: 20–25%. Угорщина – робота фахівців тамтешнього центрального банку 2022 року: близько 22%.

Три країни, три різні методи, різні масиви — один діапазон. Із кожної зекономленої гривні до торговця доходить 17–25 копійок.

Для нашої кав’ярні це означає економію близько тридцяти гривень на місяць.

А тепер друга частина. Одна оренда платіжного термінала — 300 гривень на місяць. При обороті 25 тисяч це 1,2% зверху. Тобто якщо після зниження ставки банк почне брати за термінал, як це роблять європейські банки, це з’їдає ефект реформи приблизно вдесятеро.

Європейський досвід тут однозначний. У ЄС ті малі торговці, що працювали на пакетних тарифах, після реформи отримали зниження вартості прийому карток на 0,16 відсоткового пункту – з 1,39% до 1,23%. Основну вигоду забрали великі мережі, у яких договори з розділеною комісією.

4. ТРИ СЦЕНАРІЇ, І В ОДНОМУ ТОРГОВЕЦЬ НЕ ОТРИМУЄ НІЧОГО

Сценарне моделювання, проведене для українського ринку, прорахувало, що станеться з грошима після зниження ставки. Варіантів три – залежно від того, як поведеться банк торговця.

• Варіант перший: еквайр знижує плату торговцю пропорційно до зниження комісії. Вигоду отримує торгівля, еквайринг – нічого.
• Варіант другий: знижує частково. Вигода ділиться між торговцем і банком.
• Варіант третій: не знижує нічого. Уся вивільнена сума залишається в еквайрингу, торговець не отримує нічого.
• Тепер про масштаб. Тут працює закон збереження, і він робить картину простою.

Банки-емітенти втрачають на міжбанківській комісії близько 24 млрд гривень на рік при різкому зниженні. Рівно ця сума вивільняється всередині плати за еквайринг. Вона нікуди не зникає – питання лише в тому, у кого вона залишиться.

Якщо банк торговця знижує плату пропорційно, усі 24 млрд переходять до торговців. Якщо не знижує – усі 24 млрд залишаються в еквайрингу. Проміжні варіанти діляться між ними.

Варто зауважити, що «торговці» тут – не лише магазини. Це весь периметр приймання: роздрібна торгівля, послуги, електронна комерція, транспорт, комунальні платежі, готелі й ресторани. За наявними оцінками, на роздрібну торгівлю як галузь припадає приблизно 10–11 млрд із цієї суми; решта розподілиться між іншими категоріями.

Втрата емісійної частини при цьому – величина стала. Поведінка еквайра на неї не впливає взагалі: вона визначає лише адресата вивільненого ресурсу.

І тут з’являється деталь, повз яку не варто проходити.

Один із публічних аргументів на користь швидкого зниження звучить так: навіть якщо плата торговця не зміниться, зниження комісії розширить маржу банку-еквайра і дасть йому змогу розвивати мережу приймання, якої в Україні на душу населення менше приблизно в півтора раза, ніж у ЄС.

Прочитайте, що цей аргумент припускає. Він припускає третій варіант – той, у якому торговець не отримує нічого, а всі 24 мільярди переходять від емітентів до еквайрів.

Реформа, яку публічно пояснюють інтересами торговця й покупця, у власному обґрунтуванні працює як перерозподіл усередині банківської системи.

5. ЩО ПРО ЦЕ КАЖУТЬ НА РИНКУ

У квітні 2026 року в Києві відбулася галузева конференція з платежів. На панелі «Еквайринг 2026–2030» за одним столом сиділи представники Visa, Укрексімбанку, ПУМБ, Райффайзен Банку, Сенс Банку та Ощадбанку. Стенограма дає картину, якої немає в жодному офіційному документі.

Про готовність. Представник Ощадбанку описав стан підготовки так: «Є відчуття, що нічого не відбудеться. Але якщо НБУ сказав – відбудеться. Я не бачу у банків стратегії».

Про те, чи здешевіє приймання. Представник Visa навів спостереження, яке прямо перегукується з європейськими вимірюваннями: «MDR у Польщі, Італії – ніде не впав нижче 2% навіть при низькому IC. Ми платимо 1,3% і кажемо: дорого».

Це формулювання варто перечитати. Представник платіжної системи говорить про те, що торговець платить насправді, і на названих ринках ця сума не опускається до рівня регульованої комісії. Іспанська офіційна статистика, до якої ми ще повернемося, дає для відсоткової частини значно нижчі цифри. Суперечності тут немає: одна величина – повна вартість приймання, друга – лише відсоток, до того ж усереднений по обороту, де переважають великі мережі. Саме тому «середній MDR» майже нічого не каже.

Про кешбек. Найпоказовіший консенсус панелі стосувався не еквайрингу, а емісії. Кешбеки фінансуються з міжбанківської комісії; якщо вона падає, падають і вони. Представник Райффайзен Банку пригадав, що ринок це вже проходив: «Кешбеки були 2–3%, впали до 0,5–1%». Учасники обговорювали й ймовірність появи абонплати за карткові рахунки – за європейським зразком.

Контрголос. Представник Укрексімбанку закликав не драматизувати: при двозначній дохідності за кредитами міжбанківська комісія не є єдиним джерелом, а карткові перекази між людьми вже зараз можна замінити переказами через систему електронних платежів.

Про альтернативу на касі. Учасники зійшлися на тому, що платежі з рахунку на рахунок знайдуть нішу в переказах між людьми та в електронній комерції, а не у фізичному рітейлі: на касі безконтактна оплата швидка, звична, з кешбеком і можливістю оскаржити операцію. Як ілюстрацію навели український кейс: одна з великих торговельних мереж запустила оплату з рахунку на касі самообслуговування – і нею не скористався практично ніхто. Водночас у цифрових сервісах картина інша: платформи з високою частотою операцій цю модель успішно імплементували. Тобто питання не в технології, а в сценарії використання.

Арифметика з боку покупця. Представник Сенс Банку порахував так: при платежі з рахунку людина платить комісію свого банку – близько 0,5%, а з кредитного рахунку додається ще близько 4%. Разом близько 4,5% проти нуля при оплаті карткою з кешбеком. Без стимулів для покупця проникнення буде повільним.

Проблема, яку обходять. Представник Укрексімбанку додав те, чого немає в європейських кейсах: платіж з рахунку за законом безвідкличний – його не можна скасувати. Клієнт заплатив, товару не отримав – механізму повернення немає, якщо над системою не збудований сервіс із правилами повернень.

6. СКІЛЬКИ КОШТУЄ АЛЬТЕРНАТИВА

Головна надія дискусії: коли банк почне брати з клієнта плату за картку і рахунок, той перейде на дешевий платіж просто з рахунку.

Ми подивилися, скільки такий платіж коштує торговцю там, де він реально працює. І поставили поруч другу цифру, без якої перша нічого не означає – скільки той самий торговець у того самого провайдера платить за картку.

Однозначної відповіді немає – і це головне, що варто винести з таблиці. Платіж із рахунку буває дешевшим за картку, дорожчим і рівно таким самим. Іноді на сусідніх ринках, іноді в того самого провайдера.

Польща. Чотири методи оплати з абсолютно різною внутрішньою економікою – одна ціна для торговця. У картки інтерчейндж обмежений законом на рівні 0,2%, у BLIK його немає взагалі. Прибрати інтерчейндж до нуля не змінює того, що платить польський продавець в інтернеті. Ціну встановлює маржа посередника.

Нідерланди – найважливіший рядок таблиці, і не з тієї причини, з якої здається. Тут платіж з рахунку справді вчетверо дешевший. Але подивіться не на різницю, а на карткову ставку.

Нідерланди – країна Європейського Союзу. Інтерчейндж там обмежений 0,2% одинадцять років поспіль. Торговець платить 1,8%.

Регульована частина – приблизно одинадцята від того, що він реально віддає. Решта — маржа провайдера, комісії платіжних систем, процесинг, ризик. iDEAL дешевший не тому, що в ньому немає інтерчейнджу: інтерчейндж у цій різниці майже не бере участі. Він дешевший тому, що має іншу модель тарифікації – фіксовану, національну, без міжнародного схемного шару.

Швеція показує зворотний бік тієї самої моделі. На чеку 300 крон картка при 2% коштує 6 крон, Swish 2. На каві за 30 крон картка коштує 60 ере, Swish – ті самі 2 крони. Фіксований тариф регресивний: виграє на великому чеку і програє на малому. Для ринку з невеликим середнім чеком це не деталь, а визначальна обставина.

Іспанія- ринок, де обидві сторони видно найкраще, і саме тому він найцікавіший.

Карткову сторону там міряє держава. Закон 2014 року зобов’язав кожну платіжну установу щоквартально звітувати центральному банку про фактично застосовані ставки, а регулятора – публікувати їх. За перший квартал 2026 року середньозважена плата торговця за операцію дебетовою карткою фізичної особи становила 0,2823%, кредитною – 0,3159%. Міжбанківська комісія всередині цих сум – 0,097% і 0,242%.

Про ці 0,28% одразу застереження, бо поруч з українськими 1,248% цифра виглядає неправдоподібною. Це середньозважена величина, у якій переважають великі мережі: вони платять 0,1769%, ресторани – 0,3610%, удвічі більше. Це відсоткова ставка, а не повна вартість приймання: оренда термінала, мінімальна місячна плата й шлюз у цю звітність не входять. І з неї виведені тристоронні системи – American Express та Diners туди не потрапили.

Ще одна деталь із тієї самої таблиці: на картки юридичних осіб граничні ставки не поширюються, і плата торговця за ними вдвічі вища – 0,5061% за дебетом і 0,5629% за кредитом. Це наочна ціна винятку зі статті 1(3), якого в українському проєкті немає.

Сторону платежу з рахунку держава не міряє. Bizum єдиного тарифу для торговців не публікує: умови встановлює банк індивідуально. Але там, де провайдер друкує прайс відкрито, порівняння стає можливим.

MONEI – іспанська платіжна установа з ліцензією центрального банку – публікує ставки для обох способів оплати. Для інтернет-магазину з оборотом до €500 тисяч на місяць: картка коштує 0,90% плюс €0,25 за операцію, поверх яких ідуть схемні комісії; Bizum – 1,29% плюс €0,25, і ще €0,17 еквайрингової комісії, яка при поверненні платежу торговцю не повертається.

На кошику €50 картка обійдеться приблизно в €0,93, Bizum – у €1,07.

Але головне не в цій різниці, а в тому, як обидві ставки поводяться далі. Карткова ставка знижується з оборотом: 0,90% до €500 тисяч, 0,60% до мільйона, 0,25% до п’яти мільйонів, 0,15% понад. Ставка Bizum плоска – 1,29% на будь-якому обороті. На великому обороті картка виходить дешевшою більш ніж удвічі.

Тобто чим більший торговець, тим невигіднішим для нього стає платіж з рахунку. Це властивість тарифу, а не переговорна невдача – і вона прямо протилежна тому, чого від альтернативи очікують.

А тепер про те, чи нею користуються. Присутню оплату через Bizum запустили 18 травня 2026 року, застосунок Bizum Pay вийшов 14 липня. Система має 30,6 мільйона користувачів і, за власними даними, понад 1,6 мільйона сумісних терміналів – більше 85% банківської термінальної мережі.

Через місяць після запуску компанія не оприлюднила ні кількості платежів на касі, ні обсягу, ні цільових показників. Редакційна перевірка в мадридських магазинах і кафе дала однакову відповідь: у Fnac чекають розпорядження, у Primark «дати впровадження поки немає», у DIA й Lidl недоступно, жоден із відвіданих барів не приймав.

Той самий Bizum у переказах між людьми за 2025 рік провів 1 237 мільйонів операцій на €67,7 мільярда і забирає 95% усього обсягу таких переказів у країні.

Тридцять мільйонів користувачів, десятирічна звичка до бренду, 85% покриття терміналів – і оплата на касі не рушила. Український кейс із касою самообслуговування з розділу V виглядає рівно так само, тільки в набагато гірших стартових умовах.

Причина, чому альтернатива взагалі коштує грошей, проста і не має стосунку до чиєїсь жадібності. У будь-якої платіжної системи є собівартість — розробка, підтримка, антифрод, розрахунки, служба підтримки. Хтось її оплачує завжди. У картковому світі значну частину несе міжбанківська комісія. У світі переказів платить торговець напряму, а фізична особа нічого.

Логіка, яку тут зазвичай наводять, така: банк втратить на комісії – почне брати з клієнта плату за рахунок і за картку – клієнт відмовиться від картки й перейде на платіж з рахунку. Перейти нікуди. Плата за рахунок нараховується щомісяця незалежно від того, чим людина розплачується на касі. У момент оплати економічного стимулу переходити немає взагалі – є звичка і те, що приймає термінал.

7. ЩО НАСПРАВДІ РУХАЄ ЛЮДИНУ ДО НОВОГО СПОСОБУ ОПЛАТИ

Це не здогадка, це виміряно. У дослідженні платіжних звичок, яке Європейський центральний банк провів у 2024 році і в якому в Іспанії опитали 4 060 осіб, споживачів запитали, що спонукає їх спробувати новий спосіб оплати.

Іспанські відповіді: простота використання 17%, безпека 16%, приватність 15%, нижча вартість 14%, швидкість 12%. По зоні євро порядок той самий: безпека 37%, простота 34%, нижча вартість 29%.

Ціна стоїть четвертою. Навіть якби платіж з рахунку був для покупця дешевшим – а на касі покупець не платить ні за картку, ні за платіж з рахунку, — це не той важіль, який змінює поведінку.

Португальські дані підтверджують те саме з іншого боку. Там мобільний сервіс MB WAY працює з 2015 року – 45% онлайн-транзакцій країни. Десять років його наводили як приклад органічної альтернативи картці. У лютому 2026 року Банк Португалії пояснив технічну деталь: платіж через застосунок був картковим – гроші йшли не напряму між рахунками за IBAN, а звичною картковою дорогою.

І це не португальська аномалія. У згаданому дослідженні Банк Іспанії окремо застерігає: опитування трактує мобільний як платіжний інструмент, тоді як насправді це лише канал ініціювання, за яким стоїть базовий інструмент і ним часто є картка. Значна частина того, що в європейській статистиці виглядає як зростання мобільних платежів – це картка в телефоні.

Справжній перелом у Португалії стався у 2025-му, після європейського мандату на миттєві платежі. І навіть після зростання на 1624% за рік картки залишилися 85,2% усіх операцій у країні.

Головний висновок із цих ринків – не про те, що альтернатива дорожча. Він про те, що ціну для торговця визначає не наявність чи відсутність інтерчейнджу, а модель тарифікації і маржа посередника. Зниження регульованої ставки не керує жодним із цих двох чинників.

8. ХТО ПЛАТИВ ЗА ТЕ, ЩОБ АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПРАЦЮВАЛА

Європейський досвід дає рівно три сценарії появи працездатної системи платежів з рахунку на рахунок. Ці моделі розбирав у своїй презентації на тій самій квітневій конференції директор департаменту платіжних систем Національного банку.

Іспанія: банкам повертається до 90% комісій за умови виконання показників поширення.

Польща: BLIK сім років працював без плати для банку, який обслуговує торговця. А будували його у 2013–2015 роках коштом прибутків карткового бізнесу, який тоді був високодохідним.

Панєвропейський проєкт Wero: банк платника отримує виплату від системи. Сам проєкт отримав від банків-акціонерів €329 млн і поки що тільки витрачає.

Спільна риса всіх трьох: на етапі розгону систему хтось субсидує, і субсидія йде банкам – тим, від кого залежить, чи побачить клієнт новий спосіб оплати у своєму застосунку.

Тепер знайдіть у цьому переліку сценарій «знизили комісію – з’явилася альтернатива». Його немає. Зниження оптової ставки не фінансує розробку, не створює зобов’язання і не заміняє дотацію. Воно зменшує ресурс, за який будують.

9. КУДИ ДІВАЄТЬСЯ РІЗНИЦЯ

Якщо торговець отримує 17–25 копійок із гривні, а покупець за десять років європейських вимірювань не отримав нічого, що піддається вимірюванню – куди йде решта?

• Частина осідає в нерегульованих компонентах. Дослідження на замовлення Генерального директорату з конкуренції Єврокомісії фіксує: та частина плати торговця, яка залишається банку-еквайру після розрахунків з емітентом і платіжною системою, за 2018–2022 роки в дванадцяти країнах ЄС зросла з 0,27% до 0,44%.
• Частина перекладається на власника картки. У Португалії плата за пакети обслуговування рахунків зросла на 85,8% — це рядок у звітності центрального банку, а не оцінка. Станом на 2025–2026 роки щомісячна плата за рахунок фізичної особи стала нормою у 85% країн ЄС, тоді як до 2015 року безкоштовний рахунок був стандартом. У Німеччині Deutsche Bank і Commerzbank ввели плату 3–5 євро на місяць після зниження комісії.
• Частина концентрується у великих торговців. За оцінкою Progressive Policy Institute, у США 72,5% усієї економії дісталися ритейлерам з оборотом понад $100 млн на рік — менше ніж одному відсотку торговців. Десять найбільших мереж забрали 30%.
• А до цінника доходить майже нічого. Через рік після американської реформи торговців опитали: 1,2% знизили ціни, 21,6% підвищили, 77,2% не змінили нічого.

10. ЩО З ЦЬОГО ВИПЛИВАЄ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРОЄКТУ

Зведімо арифметику з предметом дискусії.

Проєкт передбачає не вище 0,5% протягом 2027 року і 0,2%/0,3% з 1 січня 2028-го. При фактичному ринковому рівні 0,678% перший етап майже нічого не змінює: з 0,478 відсоткового пункту загального зниження 0,3 припадають на один день.

Для кав’ярні з оборотом 25 тисяч гривень ефект – близько тридцяти гривень на місяць. Одна оренда термінала його перекриває вдесятеро.

Для банків-емітентів – близько 24 млрд гривень на рік при різкому зниженні проти приблизно 6,7 млрд при поступовому, за сценарними розрахунками. Для державного бюджету різниця між двома підходами – близько 8,5 мільярда гривень щороку: різке зниження дає мінус 4,5 млрд, поступове – плюс 4 млрд, бо банківський сектор оподатковується вище за роздрібну торгівлю і має вищу податкову дисципліну.

Є й довший горизонт. Якщо порахувати доходи банків – членів платіжних систем від міжбанківської комісії на періоді 2027–2035 років – при курсі 44,8 гривні за долар і консервативному прогнозі зростання карткового ринку на 15% щорічно, без урахування курсової різниці, картина виглядає так.

При збереженні чинного рівня 0,7% сукупний дохід банків від міжбанківської комісії за дев’ять років становив би близько 434 млрд гривень (9,7 млрд доларів).

За графіком, закладеним у законопроєкт – 0,5% з 1 січня 2027 року і 0,2%/0,3% з 1 січня 2028-го – близько 166 млрд гривень (3,7 млрд доларів).

Різниця – приблизно 268 млрд гривень, або 6 млрд доларів, які вибувають із доходної бази банків – членів платіжних систем за дев’ять років.

Це не прибуток, який кудись зникає. Це джерело, з якого сьогодні оплачуються безкоштовний рахунок, безкоштовна картка, перекази, кешбек, антифрод і цілодобова підтримка. Питання не в тому, чи витримає банківська система таке вибуття — питання в тому, з чого вона фінансуватиме те, що зараз для клієнта безкоштовне.

Для власника картки – те, що вже сталося в кожній юрисдикції, яка пройшла цим шляхом: плата за рахунок, зменшення кешбеку, скорочення програм лояльності.

Розрахунку саме цієї частини – що станеться з вартістю обслуговування 61,4 мільйона активних карток – у матеріалах до проєкту немає.

11. ЩО ЗРОБИЛО Б ПРИЙМАННЯ ДЕШЕВШИМ НАСПРАВДІ

Якщо мета – не нижча ставка як така, а дешевше приймання для торговця, інструменти є, і вони інші. Причому один із них уже дванадцять років працює в країні ЄС, і його результат можна відкрити й подивитися.

Іспанська модель: держава міряє і публікує.

У 2014 році Іспанія ухвалила закон, який зобов’язав кожну платіжну установу щоквартально звітувати центральному банку про фактично застосовані ставки – і міжбанківську комісію, і плату, стягнуту з торговця. Банк Іспанії публікує це у себе на сайті: окремо по кожній установі й зведено по ринку, з розбивкою за типом картки, за розміром операції та за галуззю торговця. Ряд ведеться з вересня 2014 року.

Будь-хто – торговець, журналіст, депутат – може відкрити таблицю за останній квартал і побачити, скільки бере конкретний банк.

І тоді стає видно те, чого не видно більше ніде. Великі мережі в Іспанії платять за приймання дебетової картки 0,1769%, ресторани – 0,3610%. Удвічі більше, при тій самій для всіх граничній ставці міжбанківської комісії. Прозорість цього розриву не усунула, але зробила його вимірюваним, а отже, предметом політики, а не здогадів.

Що з цього можна взяти негайно. Стаття 9 Регламенту зобов’язує банк показувати торговцю складові комісії окремо: скільки пішло банку, який видав картку, скільки платіжній системі, скільки залишилося банку самого торговця. Сьогодні український малий бізнес бачить одну цифру і не може порівняти пропозиції по суті. Ця норма не потребує перехідного періоду і не має задокументованих побічних ефектів у жодній із досліджених юрисдикцій. Іспанія пішла далі за Регламент: зробила ці дані публічними, а не лише доступними окремому торговцеві.

Видимість фіксованої частини. Як показує арифметика вище, саме вона робить приймання дорогим для малого бізнесу: оренда терміналу, мінімалка, плата за шлюз. Жодна юрисдикція світу цю частину не регулює – і Україні не варто ставати першою. Але одна річ регулювати ціну, і зовсім інша – зробити її видимою. Тут навіть іспанська звітність має пропуск: вона фіксує відсоток і не бачить фіксованих плат. Це діра, яку Україні не обов’язково відтворювати.

Конкуренція еквайрів і платіжні агрегатори. Український ринок цей тиск уже має, і саме він утримує вартість приймання для малого бізнесу нижче за європейську. Це не даність, а результат конкурентної структури, яку можна зруйнувати одним рішенням.

Збереження ресурсу на інвестиції в мережу приймання. Термінал у селищній крамниці й банкомат у районному центрі окупаються не відсотком, а обсягом. Там, де обсягу немає, їх утримують коштом решти портфеля. Це і є та доходна база, яку скорочує реформа.

Спільна риса цього переліку: жоден із цих інструментів не потребує зниження міжбанківської комісії, і жоден не має задокументованих побічних ефектів для власника картки. Іспанський випадок додає до цього ще один аргумент: країна, яка почала з вимірювання і розкриття, має сьогодні найпрозоріший картковий ринок у Союзі – і єдиний, де можна перевірити, що насправді сталося з ціною.

12. ПИТАННЯ, НА ЯКЕ НЕМАЄ ВІДПОВІДІ

Реформа обіцяє три речі: дешевше приймання для торговця, нижчі ціни для покупця, розвиток безготівкових платежів.

Європейські вимірювання за десять років дають таку картину. До торговця доходить від 17 до 25 копійок із гривні, причому малий бізнес отримує майже нічого. До цінника не доходить нічого, що піддається вимірюванню. Зникла ставка не зникає з системи – вона перерозподіляється між нерегульованими компонентами і власником рахунку.

В Україні до цього додається ще одна обставина: наш ринок тримається на відсутності європейського набору фіксованих плат, і саме ця перевага зникає першою.

Питання, на яке в публічному просторі досі немає відповіді, звучить не «чи потрібна реформа». Воно звучить інакше: якщо кав’ярня отримає тридцять гривень на місяць, а власник картки почне платити за те, що зараз безкоштовне – хто саме виграє від цієї реформи і на скільки?

Цифра порахована. Її просто ще ніхто не оприлюднив.

Матеріал підготовлено на основі: Регламенту (ЄС) 2015/751; Огляду банківського сектору НБУ (травень 2026); досліджень Банку Італії, Банку Португалії та Центрального банку Угорщини; агрегованих даних Banco de España про tasas de descuento e intercambio за I квартал 2026 року (Ley 18/2014, Circular 1/2015); Rodríguez Molina, I., Esandi Erro, Á. «Evolución y tendencias en los pagos de los consumidores españoles», Boletín Económico Banco de España, 2025/T2, 03; дослідження ринку карткових платежів на замовлення DG COMP (2024); сценарних розрахунків впливу зниження міжбанківської комісії на український ринок; Progressive Policy Institute (грудень 2025); прейскурантів платіжних провайдерів Польщі, Нідерландів, Іспанії та Швеції; стенограми панелі «Еквайринг 2026–2030» (Київ, квітень 2026).