Шість країн, один сюжет. Чому регулювання міжбанківської комісії щоразу дає не той результат, якого від нього чекали

Розслідування суспільно-політичного тижневика.

Від редакції ЄМА. Другий експромт із серії. Цього разу нам було цікаво, як тему граничних ставок міжбанківської комісії подав би оглядач суспільно-політичного тижневика – видання, для якого платіжний ринок не самоціль, а привід поговорити про здатність держави передбачати наслідки власних рішень. Фактаж той самий, з яким працюємо ми: дослідження центральних банків Італії, Португалії, Данії, Швеції, Угорщини, матеріали німецького антимонопольного відомства, дані НБУ і стенограма квітневої дискусії про еквайринг. Оптика – інша.

Є категорія державних рішень, наслідки яких можна дізнатися заздалегідь. Не спрогнозувати, не змоделювати – саме дізнатися, бо хтось уже це зробив, записав, що вийшло, і опублікував.

Обмеження міжбанківської комісії за операціями з платіжними картками належить саме до цієї категорії. Європейський Союз запровадив його наприкінці 2015 року, до нього подібні кроки робили Австралія, США, Ізраїль, Малайзія, після нього – Хорватія і Молдова. Щонайменше шістнадцять юрисдикцій. Кожна залишила по собі дослідження, статистику й звіти регуляторів.

Україна готується ухвалити таке саме рішення. Проєкт розробив Національний банк, уряд готується внести його до парламенту: не вище 0,5% протягом 2027 року, а з 1 січня 2028-го – 0,2% за дебетовими картками і 0,3% за кредитними.

Питання, яке ми поставили собі для цього матеріалу, звучить не «добре це чи погано». Воно звучить інакше: що саме сталося там, де це вже зробили, і чи хтось у нас на це дивився.

ПРО МЕТОД: ЧОМУ САМЕ ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

Дискусія про платіжні комісії має неприємну особливість: майже всі дослідження в ній замовлені зацікавленою стороною. Торговельні асоціації фінансують роботи, які показують, що комісії завищені. Платіжна індустрія фінансує роботи, які показують, що вони обґрунтовані. Читач опиняється перед двома стосами паперу з протилежними висновками.

Вихід із цієї пастки один – дивитися на те, що вимірюють центральні банки. У них немає комерційного інтересу в результаті, вони застосовують одну методологію роками, і їхні дані публічні.

Нижче – шість країн, у яких центральні банки або антимонопольні відомства виміряли, що сталося після регулювання. Різні економіки, різні національні платіжні системи, різні регулятори. І напрочуд схожі висновки.

ІТАЛІЯ: ЯК ВІДРІЗНИТИ РОБОТУ РИНКУ ВІД РОБОТИ РЕГУЛЯТОРА

Банк Італії має рідкісну перевагу – він вимірював повну вартість приймання картки тричі за одною методологією, на горизонті тринадцяти років.

У 2009 році італійський торговець платив у середньому 1,07% обороту. У 2016-му – 0,65%. У 2022-му – 0,57%.

Здавалося б, регулювання спрацювало: вартість упала майже вдвічі. Але граничні ставки почали діяти наприкінці 2015 року – а це означає, що близько 84% усього зниження відбулося до того, як вони запрацювали. Після запуску обмеження крива майже вирівнялася: за шість років ще 0,08 відсоткового пункту.

Що ж рухало ціну вниз усі попередні роки? Дешевшала технологія: термінал, який у 2010-му був окремим пристроєм із власним модемом, у 2020-му став застосунком у планшеті або касовим апаратом-трансформером. Зростали обсяги – та сама процесингова інфраструктура почала обробляти вдвічі більше операцій, а отже, дешевше кожну. З’являлися нові оператори з іншою структурою витрат і відбирали клієнтів у старих.

Друга цифра з того самого дослідження, побудованого на даних вибірки банків – скільки з цього зниження реально доходить до торговця. Коли інтерчейндж зменшується на гривню, торговець платить за приймання карток лише на 17 копійок менше. Решта 83 залишаються в банку, який його обслуговує.

І третє: чому крива зупинилася. У вартості приймання є дно. Плата торговця складається з трьох частин: комісія банку, який видав картку покупцеві (це і є інтерчейндж), комісія платіжної системи і заробіток банку, який обслуговує сам магазин. Регулювання стискає тільки першу. За двома іншими стоять живі витрати – термінали, зв’язок, захист від шахрайства, розрахунки – і від рішення регулятора вони не дешевшають.

Італійський урок для того, хто ухвалює рішення, звучить так: перш ніж записувати результат на рахунок регулювання, варто перевірити, чи не рухалася ціна в тому самому напрямку і без нього.

ПОРТУГАЛІЯ: КОЛИ СТАТИСТИКА ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ ПОКАЗУЄ ТЕ, ЧОГО НЕ ПЛАНУВАЛИ

Португалія – найкраще задокументований випадок із усієї вибірки. Банк Португалії регулярно публікує і дослідження вартості роздрібних платіжних інструментів, і звіти про платіжні системи.

До торговця доходить 20–25 центів із кожного зекономленого євро – той самий порядок, що й в Італії.

Цікавіше інше: португальські дані дозволяють побачити, куди пішла решта. Плата, яку банки беруть із клієнтів за пакети обслуговування рахунків, зросла на 85,8%.

Це те, що економісти називають ефектом водяного матраца: натиснули в одному місці – піднялося в іншому. Торговець став платити менше, власник рахунку – більше. Не як гіпотеза учасників ринку, а як рядок у звітності центрального банку.

Але головний португальський сюжет інший. Він про найпоширенішу надію всієї дискусії: картка для власника подорожчає – зате замість неї з’явиться дешевий платіж просто з рахунку на рахунок.

Португалія має мобільний платіжний застосунок MB WAY із 2015 року. Це не маргінальна історія: близько 45% онлайн-транзакцій країни, понад 400 мільйонів операцій на рік. Десять років його наводили як доказ того, що альтернатива картці може вирости органічно.

У лютому 2026 року член правління Банку Португалії, відповідальний за платіжний напрям, нарешті пояснив деталь, яка перевертає прочитання всього кейсу: десять років те, що виглядало як заміна картці, їхало картковими рейками. Гроші йшли не напряму між рахунками за номером IBAN, як при миттєвому переказі, а звичною картковою дорогою – просто без пластику, всередині телефону. І тільки сьогодні MB WAY справді працює як миттєвий переказ з рахунку на рахунок, а не як платіж на картковій основі. Для користувача не змінилося нічого – гроші просто пішли іншою дорогою.

Цей перелом стався у 2025 році, і причина не має жодного стосунку до комісій. З 9 січня набув чинності європейський регламент про миттєві платежі: він зобов’язав банки приймати миттєві перекази і заборонив брати за них більше, ніж за звичайні. Результат за рік – зростання обсягу на 1624%, частка миттєвих серед усіх переказів піднялася з 25% до 80%.

Банк Португалії називає дві причини стрибка: набрання чинності регламентом і перехід на миттєві перекази тих платежів, які раніше проходили перказом з картки на картками. Друге варто запам’ятати окремо: частина вражаючого «зростання A2A» у європейській статистиці – це старі платежі, переставлені в іншу графу.

І контрольний факт: навіть після сімнадцятикратного стрибка картки залишилися 85,2% усіх операцій у португальській платіжній системі. На одного мешканця за 2025 рік – 412 карткових оплат проти 30 миттєвих переказів.

ДАНІЯ: СКІЛЬКИ КОШТУЄ НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ РЕГУЛЬОВАНИЙ ТАРИФ

Данський випадок в українській дискусії не звучить узагалі, а він найважливіший для країни, яка одночасно думає про зниження комісій і про розвиток власної платіжної інфраструктури.

Dankort – данська дебетова картка, запущена банками країни у 1983 році: перша у світі національна платіжна система, спільна для всіх банків. Працює всередині країни, без міжнародних платіжних систем, і взагалі не має міжбанківської комісії: банк, який видав картку, не отримує з операції нічого, а витрати системи покриває регульована плата торговця.

Для торговця це справді дешево. Здавалося б, ідеальна модель – і саме таку іноді описують як бажану для України.

У 2017 році Dankort обслуговував близько 75% платежів у данських магазинах. У 2024-му – близько 39%. Що ж сталося з її часткою?

Механізм зрозумілий, щойно подивитися, куди переїхав платіж. Сценарій, під який картку проєктували – фізичний пластик у фізичному терміналі з PIN-кодом; безконтактну версію запустили лише у 2015 році. Тим часом данці масово перейшли на оплату телефоном: близько половини онлайн-оплат ідуть через мобільні гаманці, а такі платежі обробляють переважно міжнародні системи, не національна.

Dankort програв не іншій картці, а зміні способу оплати: платіж переїхав у телефон, а Dankort за ним не встиг. Модель із нульовим інтерчейнджем і регульованим тарифом просто не лишала грошей на те, щоб швидко туди прийти.

У 2025 році данський парламент обговорював долю національної системи в межах перегляду платіжного законодавства. Питання стоїть уже не про розвиток, а про те, чи підтримувати її далі.

Урок: регульований тариф – це не тільки нижча ціна. Це ще й нижча спроможність інвестувати. Ці дві речі не можна замовити окремо.

ШВЕЦІЯ: SWISH Є, А МИТТЄВИХ ПЛАТЕЖІВ ДЛЯ БІЗНЕСУ НЕМАЄ

Швеція – найчистіший можливий тест гіпотези «низькі комісії породжують дешеві платежі з рахунку на рахунок». Комісії там давно на європейських рівнях, готівка практично зникла з магазинів, звичка до мобільних платежів сформована.

У країні є Swish – найуспішніша в Європі мобільна система переказів, якою користується переважна більшість дорослих шведів і яка давно вийшла за межі переказів між людьми в онлайн-торгівлю. На перший погляд це доказ протилежного.

Але Swish побудували і профінансували самі банки – так само, як польський BLIK. Це не результат тиску на дохідність карток, а спільна інвестиція гравців, у яких на момент запуску були на це кошти. І для торговця Swish не безкоштовний: там своя тарифікація з платою за операцію та абонплатою.

А тепер – чому Швеція все одно опинилася в цьому огляді.

За межами Swish миттєвих платежів у країні фактично немає. Інфраструктура є: центральний банк запустив систему розрахунків у режимі реального часу в листопаді 2024 року на європейській платформі. Але станом на початок 2026-го регулярно надсилають через неї платежі лише два невеликі банки – великі установи не рушили з місця.

Формулювання Ріксбанку у звіті за 2026 рік не залишає простору для тлумачень: шведські банки давно могли запропонувати більше сервісів миттєвих платежів на базі шведської та європейської інфраструктури, але фактично жоден цього не зробив.

Найболючіше це б’є по бізнесу: 56% підприємств вважають важливим, щоб гроші надходили одразу, а не за один–три дні, але зробити миттєвий платіж одне одному компанії в Швеції не можуть. Swish робили для роздрібу; аналога для розрахунків між компаніями ніхто не побудував.

Регулятор дав банкам строк до березня 2027 року: почати надавати такі послуги або показати план. Інакше – законодавство.

ПОЛЬЩА: ПОСЛІДОВНІСТЬ, ЯКУ В НАС ПЕРЕВЕРТАЮТЬ

Польський BLIK – найпопулярніший аргумент прихильників швидкого зниження комісій: мовляв, знизьте – і банки збудують альтернативу. Хронологія каже протилежне.

Спочатку були прибутки. До 2011 року польський картковий бізнес працював у режимі високої дохідності – саме ці кошти профінансували створення BLIK у 2013–2015 роках, спільного підприємства шести найбільших банків країни.

Потім була поетапність. Польща знижувала комісію власним трирічним планом у 2011–2014 роках і лише після цього вийшла на європейські рівні.

І лише потім з’явився результат. Сьогодні BLIK обробляє понад 180 млн операцій на місяць.

Послідовність була така: дохід → інвестиція → поетапне зниження → альтернатива. В українській дискусії її регулярно перевертають. Але побудувати платіжну систему національного масштабу коштом доходу, якого немає, неможливо.

І BLIK не безкоштовний для торговця. У торговій точці, коли торговця обслуговує банк, BLIK може коштувати дешевше за картку: ING Bank Śląski, один із небагатьох, хто публікує ставки відкрито, оголошував 0,59% плюс 0,10 злотого за карткову операцію і 0,22% – за BLIK. Різниця не в добрій волі банку, а в собівартості: у картковій операції всередині є комісія банку, що видав картку, і комісія міжнародної платіжної системи, у BLIK – лише плата національному оператору. У звичайних магазинах BLIK досі пасе задніх: безконтактна оплата в застосунку з’явилася значно пізніше і, до речі, теж іде картковими рейками, а на касі конкурує зі звичною NFC-карткою та гаманцями Google і Apple. В онлайні небанківські провайдери беруть приблизно 0,95–1,59%. Плюс фіксована частина: плата за операцію і оренда терміналу близько 40 злотих на місяць.

УГОРЩИНА І ХОРВАТІЯ: КОМУ НАСПРАВДІ ДІСТАЄТЬСЯ ВИГОДА

Угорське дослідження 2022 року, підготовлене фахівцями тамтешнього центрального банку, дає ту саму величину: до торговця доходить близько 22% зекономленого – знову той самий діапазон. Але автори додають зріз, якого немає в інших роботах: розподіл вигоди між великими і малими торговцями.

Після запровадження граничної ставки (стелі) малі торговці платили за приймання карток помітно більше, ніж великі мережі. Розрив не зник. Більше того, автори фіксують зростання регіональної нерівності: різниця у вартості приймання між столицею і регіонами після реформи збільшилася.

Механізм структурний, а не зловмисний. Велика мережа має переговорну силу і власного менеджера з платежів; вона домагається, щоб зниження оптової ставки відобразилося в її договорі. Малий торговець працює на пакетному тарифі, який банк не зобов’язаний переглядати щоразу, коли змінюється одна зі складових. А там, де відсоток усе ж знижується, його місце частково займає фіксована частина – плата за операцію та оренда терміналу, які нараховуються незалежно від обороту. Для мережі з мільйонними оборотами вони непомітні; для кав’ярні можуть перекрити всю економію на відсотку.

Хорватія, яка отримала дворічний перехідний період у процесі вступу до ЄС, дає ту саму картину з іншого боку: після запровадження стелі частина операторів компенсувала зниження саме фіксованими місячними платами.

Це найпростіший тест на щирість аргументу «реформа для малого бізнесу». Якщо адресат справді малий торговець, першою нормою має бути не стеля, а обов’язок показувати йому структуру тарифу.

НІМЕЧЧИНА: ТЕ САМЕ ЗНИЖЕННЯ, ЗРОБЛЕНЕ ІНШИМ ІНСТРУМЕНТОМ

Німецький роздрібний платіж десятиліттями тримався на національній дебетовій системі girocard, комісія в якій визначалася багатосторонньою угодою учасників ринку. Саме це стало предметом провадження Федерального антимонопольного відомства у 2013–2015 роках; у підсумку від спільної для всіх ставки перейшли до комісій, про які кожен банк домовляється окремо.

Ключове: це відбулося до того, як європейська гранична ставка стала обов’язковою. Зниження принесло не цінове регулювання, а конкурентне право.

Німеччина водночас – країна, де найнаочніше видно, що стається зі споживчою частиною рахунку. До середини 2010-х безкоштовний поточний рахунок був тут нормою і предметом телевізійної реклами; сьогодні місячна плата за нього – стандарт.

Тут потрібна чесність: приписувати це зростання виключно змінам у міжбанківській комісії неправильно. Той самий період – епоха від’ємних ставок Європейського центрального банку, яка вибила з-під банків процентну маржу, плюс скорочення відділень і витрати на цифровізацію. Причин було кілька.

Але напрям однаковий у всіх країнах огляду, незалежно від набору причин: коли банки починають менше заробляти на випуску карток, для клієнта дорожчає обслуговування рахунку. І механізму, який би цьому завадив, у жодній із розглянутих країн застосовано не було.

ТРИ СПОСОБИ ПОБУДУВАТИ АЛЬТЕРНАТИВУ – І ЖОДЕН НЕ ПРО СТАВКУ

Якщо звести європейський досвід докупи, виявиться, що працездатна альтернатива картці виникає лише за одним із трьох сценаріїв.

Ці три моделі розібрані в презентації директора департаменту платіжних систем Національного банку – 17 квітня 2026 року, XXVI Payments & Security EMA Conference у Києві. Переглянути його виступ можна за посиланням.

Перший – пряма винагорода банкам за результат. Іспанський Bizum влаштований так, що система повертає банкам до 90% зібраних комісій – за умови, що ті виконують погоджені показники. Тобто вона свідомо ділиться доходом із тими, від кого залежить її поширення.

Другий – довга дотація на час розгону. Польський BLIK сім років працював без плати для банку, який обслуговує торговця. Сім років – це не маркетингова акція, це інвестиційний горизонт, який хтось профінансував.

Третій – система сама платить банку покупця. У панєвропейському проєкті Wero виплату від системи отримує той банк, з рахунку якого йде платіж, – щоб у нього був інтерес підключити сервіс і показати його клієнту. Сам проєкт отримав від банків-акціонерів €329 млн і поки що тільки витрачає.

Спільна риса всіх трьох моделей одна: на етапі розгону систему хтось субсидує, і субсидія йде банкам – тим, від кого залежить, чи побачить клієнт новий спосіб оплати у своєму застосунку.

Тепер знайдіть у цьому переліку сценарій «знизили комісію – з’явилася альтернатива». Його немає. Зниження оптової ставки не фінансує розробку, не створює зобов’язання і не заміняє дотацію. Воно зменшує гроші, за які будують.

УКРАЇНА: ЧИМ МИ ВІДРІЗНЯЄМОСЯ ВІД УСІХ ШЕСТИ

Одна річ відрізняє Україну від Італії, Португалії, Данії, Швеції, Польщі та Угорщини. Вони заходили в реформу з побудованою інфраструктурою: мережі стояли, антифрод був налаштований, споживча звичка формувалася десятиліттями. Регулювання там перерозподіляло дохід усередині зрілої системи, і сама система від цього не зупинялася.

Український ринок усе ще будується – і фінансує це доходами банків, які випускають картки; міжбанківська комісія в цих доходах – ключова стаття. Не бюджет і не гранти.

За даними Національного банку за перший квартал 2026 року, в країні 61,4 млн активних платіжних карток, а 96 зі 100 операцій за картками – безготівкові. Щодо цього показника одразу застереження, бо його регулярно тлумачать ширше, ніж він є: 96% рахуються від усіх карткових операцій, решта чотири – це зняття готівки. Це не частка безготівкових у всіх платежах країни. Показник каже інше – всередині карткового обороту українці майже перестали знімати готівку.

Середня міжбанківська комісія в Україні – 0,678%. Повна вартість приймання картки для торговця – 1,248%. Європа напередодні запуску регламенту мала середньозважену міжбанківську комісію близько 0,65%. Тобто ми стартуємо приблизно з тієї точки, з якої ЄС починав.

Що з приводу альтернатив думають ті, хто працює на цьому ринку, можна почути від учасників панельної дискусії «Еквайринг 2026–2030» на тій самій конференції: за столом були представники Visa, Укрексімбанку, ПУМБ, Райффайзен Банку, Сенс Банку та Ощадбанку. Учасники обговорювали, де A2A знайде нішу, і зійшлися на тому, що це перекази між людьми та електронна комерція, а не фізичний рітейл: на касі безконтактна оплата швидка, звична, з кешбеком і можливістю оскаржити операцію. Як ілюстрацію навели український кейс: одна з великих торговельних мереж запустила на касах самообслуговування оплату просто з банківського рахунку – попиту не виникло.

Представник Сенс Банку навів арифметику з боку покупця: коли людина платить прямо з рахунку, вона додатково платить комісію власному банку – близько 0,5%; якщо гроші кредитні, зверху лягає ще близько 4%. Разом близько 4,5% проти нуля при оплаті карткою з кешбеком. Без стимулів для покупця, підсумував він, проникнення буде повільним.

Представник Укрексімбанку додав проблему, яку в європейських кейсах часто обходять: платіж з рахунку за законом безвідкличний – його не можна скасувати. Клієнт заплатив, товару не отримав – механізму повернення немає, якщо над системою не збудований сервіс із правилами повернень.

ЩО З ЦЬОГО МАЄ ЗРОЗУМІТИ ТОЙ, ХТО УХВАЛЮЄ РІШЕННЯ

Шість країн, різні стартові умови, різні регулятори – і повторювані механізми:

• До торговця доходить від 17 до 25 копійок із кожної зекономленої гривні. Італія, Португалія й Угорщина дають цей діапазон незалежно одна від одної, різними методами.
• Більша частина здешевлення відбувається до граничної ставки й не завдяки їй. В Італії – 84% шляху.
• Зникла ставка не зникає з системи – вона змінює платника. Португальська статистика фіксує зростання плати за пакети обслуговування рахунків на 85,8%: торговець став платити трохи менше, власник рахунку – значно більше.
• Малий торговець виграє найменше. Угорські дані фіксують збереження розриву і зростання регіональної нерівності.
• Регульований тариф обмежує здатність інвестувати. Данська національна система втратила половину ринку за сім років.
• Альтернатива не з’являється від зниження комісії. Вона з’являється з інвестиції, дотації або мандату.

Жоден із цих висновків не означає, що ставки 0,2% і 0,3% помилкові як кінцева точка: вони діють у Європейському Союзі і стануть частиною українського права з набуттям членства.

Означають вони інше – ефекти цього рішення передбачувані, бо повторювані. Це не прогнози зацікавленої сторони, а те, що вже сталося в шести юрисдикціях і задокументовано їхніми ж центральними банками.

Країна, яка ухвалює таке рішення останньою, має єдину справжню перевагу: вона наперед знає, чим воно закінчиться. Скористатися цим знанням можна лише одним способом – вибудувати послідовність кроків так, щоб уже відомі побічні ефекти або не настали, або настали під контролем.

Поки що видимих ознак того, що хтось у процесі підготовки проєкту цим знанням скористався, немає. Розрахунок формально є: Національний банк посилається на дослідження Deloitte із чотирма сценаріями наслідків зниження комісії в Україні. Але воно не оприлюднене, а публічних консультацій із ринком не проводилося – і що саме станеться з вартістю обслуговування десятків мільйонів людей із 61,4 мільйоном активних карток, у відкритому доступі не показано.

Звідси й питання, на яке в публічному просторі відповіді поки не чути: на що розраховують ті, хто пришвидшує ухвалення цих змін?

Шість країн залишили після себе дані. Питання лише в тому, чи збирається хтось у них зазирнути до того, як натисне кнопку.

Матеріал підготовлено на основі: Occasional Papers Банку Італії; звітів про платіжні системи та досліджень вартості платіжних інструментів Банку Португалії; матеріалів Данського національного банку; Payments Report Ріксбанку (2026); дослідження фахівців Центрального банку Угорщини (2022); матеріалів Федерального антимонопольного відомства Німеччини (2013–2015); Огляду банківського сектору НБУ (травень 2026); матеріалів XXVI Payments & Security EMA Conference (Київ, 17 квітня 2026).